Життя, віддане авіації

Нещодавно виповнилося 100 років від дня народження видатного вченого-механіка, генерального конструктора Запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес», Героя Соціалістичної Праці, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Ленінської і Державної премій, академіка Національної академії наук України Володимира Олексійовича Лотарєва. З цієї нагоди відбулось ювілейне засідання Загальних зборів Відділення механіки НАН України.

«Визначний внесок Володимира Лотарєва у розбудову української авіаційної промисловості, якій він присвятив все своє життя, переоцінити неможливо. Володимир Олексійович успішно втілив у життя ідеї свого вчителя Олександра Івченка, створив нові зразки авіаційних двигунів і заклав могутню базу для подальшого розвитку авіаційного двигунобудування на багато років вперед», — вважає президент НАН України Борис Патон. У своєму вітанні учасникам ювілейного засідання він наголосив, що завдяки таланту Лотарєва як організатора КБ «Прогрес» стало провідним підприємством галузі, де виконано велику кількість дослідно-конструкторських робіт державного значення, в результаті яких вдалося значно збільшити надійність та ресурс серійних авіаційних двигунів, розпочати виробництво турбореактивних двигунів з високим ступенем двоконтурності.

Життєвий шлях В. О. Лотарєва – це яскравий приклад самовідданого служіння улюбленій праці. Майбутній учений народився 15 листопада 1914 року в м. Шахти Ростовської області. Шістнадцятирічним розпочав свою трудову діяльність, працюючи в ремонтних майстернях. Вищу технічну освіту здобув у Харківському авіаційному інституті, закінчивши на відмінно факультет двигунобудування в 1939 році.

Після ХАІ працював інженером-конструктором на заводі №29 авіаційного двигунобудування в Запоріжжі, начальником конструкторської бригади, провідним конструктором, заступником начальника серійно-конструкторського бюро, беручи участь у випуску двигунів для бойових літаків ЛА-5 і Ту-2. Після закінчення Великої Вітчизняної війни В. О. Лотарєв — заступник головного конструктора, пізніше — перший заступник головного конструктора ДКБ-478 О. Г. Івченка.

У 1968 році Лотарєв призначений головним конструктором — керівником Запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес», а в 1981-му йому присвоєно звання генерального конструктора авіаційних двигунів.

За успішну діяльність у створенні авіаційної техніки В. О. Лотарєву присуджено Державну премію за розробку вертольотного двигуна АИ-26В (1948 рік), Ленінську премію за створення літака Іл-18 із двигунами АИ-20 (1960), Державну премію за розробку й впровадження генераторів інертних газів для ліквідації пожеж і попередження вибухів у шахтах (1976).

До речі, щодо останньої премії. Як розповів академік-секретар Відділення механіки НАН України Анатолій Булат, у 1976 році на здобуття премії СРСР у Комітет з Ленінських та Державних премій СРСР в галузі науки і техніки було подано кілька сотень робіт. Витримали конкурс 30, зокрема і робота №19, яка була в одному списку з працями таких велетнів науки, як Інститут атомної енергетики ім. І. В. Курчатова, Фізико-технічний інститут ім. А. Ф. Іоффе, Московський державний університет ім. М. В. Ломоносова… Робота пройшла найжорсткіший конкурс завдяки актуальності, сміливості та оригінальності технічних рішень.

На той час Україна хоч і зажила слави могутньої вуглевидобувної держави, та пожежі й вибухи були частими гостями в шахтах. Серцем розроблених Лотарєвим генераторів став саме авіаційний турбореактивний двигун, за допомогою якого в гірничі виробки подавали інертний газ. На той час нічого подібного світова практика не знала. Завдяки такому нестандартному і в той же час високоефективному рішенню ця технологія почала застосовуватися не тільки в нашій країні, але і в багатьох вуглевидобувних країнах світу. Володимир Олексійович народився в родині шахтаря, тому ця робота стала його подарунком представникам однієї з найважчих і найнебезпечніших професій на землі.

Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» під керівництвом Володимира Лотарєва здійснило розробку, доведення, впровадження в народне господарство й Збройні Сили країни великої кількості авіаційних двигунів, кожний з яких перебував на найвищому рівні технічного прогресу. Це, зокрема, сімейство поршневих авіаційних двигунів для літаків і вертольотів різного призначення, які широко вироблялись та використовувались у різних галузях народного господарства в 50-х і 60-х роках, деякі з них перебувають в експлуатації дотепер; пускові авіаційні двигуни і бортові енергетичні установки, що використовуються на літаках як цивільного, так і військового призначення; маршові турбогвинтові двигуни, створені на базі двигуна АИ20 у класі потужностей 4000—5200 к.с., які встановлені на різних пасажирських, військово-транспортних і спеціальних літаках: Іл-18, Ан-8, Ан-10, Ан-12, Іл-38, Бе-12,
Ан-32; сімейство маршових турбогвинтових двигунів АИ-24 у класі потужностей 2400—2550 к.с., встановлених на літаках різного призначення.

Варто окремо сказати про найперший у світі двоконтурний турбореактивний двигун АИ-25 для унікального пасажирського літака місцевих повітряних ліній Як-40, що протягом декількох десятиліть широко експлуатувався в системі пасажирських перевезень і дотепер входить до складу ряду авіакомпаній, та двоконтурний турбореактивний двигун АИ-25ТЛ для навчально-тренувального літака чехословацької розробки L-39 – універсального літака для первинного навчання льотного складу. На його базі модифіковано двигун для китайського літака Ка-8 (за останні 10 років Китаю продано понад 300 таких двигунів).

А ще — двоконтурний турбореактивний двигун з високим ступенем двоконтурності Д-36 для пасажирського літака Як-42 і військово-транспортних літаків Ан-72 і Ан-74, що перебувають на озброєнні ВПС ряду країн. Це літаки короткого зльоту і посадки, досі неперевершені за своїми злітно-посадковими характеристиками. Реалізований у середині 70-х років проект двигуна Д-36 був, з погляду науки, «проривним» проектом досягнення нового рівня економічних і експлуатаційних характеристик літаків.

Ну і, звісно, найпотужніший у світі вертолітний ГТД Д-136 для важкого військово-транспортного вертольота Мі-26, що не має світових аналогів за своєю вантажопідйомністю. Вертоліт є на озброєнні ВПС багатьох країн, а також використовується в системі МНС. Також найбільш потужний двоконтурний турбореактивний двигун з високим ступенем двоконтурності Д-18Т, встановлений на надважких військово-транспортних літаках Ан-124 «Руслан» і Ан-225 «Мрія».

Як далекоглядний учений і конструктор-новатор, В. О. Лотарєв ще на початку 70-х років передбачав перспективність турбореактивних двигунів із високим ступенем двоконтурності всупереч думці авіаційних наукових кіл СРСР того часу, які тільки обговорювали доцільність створення двигунів такої схеми. Виявивши ініціативу й наполегливість, домігся урядової постанови на створення двигуна Д-36 – першого в СРСР двигуна з високим ступенем двоконтурності, що став базою для створення цілого ряду модифікацій для різних літаків як цивільного, так і військового призначення.

Здобувши величезний конструкторський, технологічний і виробничий досвід у реалізації проекту двигуна Д-36, підприємство приступило наприкінці 70-х до розробки широкомасштабного проекту ТРДД із високим ступенем двоконтурності Д-18Т для важкого стратегічного військово-транспортного літака Ан-124 «Руслан». Це – лебедина пісня і головна заслуга Лотарєва. Двигун створювався в СРСР уперше, так само як літак із 4-ма двигунами унікальної розмірності й вантажопідйомності. Тверда переконаність генерального конструктора літака Олега Антонова й генерального конструктора двигуна Володимира Лотарєва в тому, що це можливо на основі досягнутого колективами наукового й інженерного досвіду, сприяла втіленню в життя такого складного й грандіозного проекту.

Сьогодні необхідність і доцільність створення двигунів з високим ступенем двоконтурності є незаперечною аксіомою, ними оснащені всі створювані пасажирські й транспортні літаки будь-якої розмірності. Пріоритет у практичній реалізації проектів двигунів з високим ступенем двоконтурності, безумовно, належить українській авіадвигунобудівній промисловості та її лідерові протягом багатьох років – генеральному конструкторові В. О. Лотарєву.